Logo
  • Головна
  • Послуги
  • Пенсійне право
  • Проблеми виплати пенсій громадянам України, які постійно проживають за кордоном в світлі Конституції України і Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Що робити?

Проблеми виплати пенсій громадянам України, які постійно проживають за кордоном в світлі Конституції України і Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Що робити?

Останнім часом мені стали надходити численні запитання від громадян України, які проживають в Німеччині, з приводу оформлення і отримання української пенсії. У цій статті, на скільки дозволяє формат журналу, ми розглянемо цю правову проблему.
Хочу сказати відразу, що особи, які мають інвалідність і особи пенсійного віку, які зареєстровані в Україні, але постійно проживають в Німеччині, можуть вже в даний час оформити і отримувати пенсію в Україні. Але більшість громадян, які постійно проживають в Німеччині, в даний час незаконно позбавлені можливості отримувати або оформити зароблену в Україні пенсію за віком.
Такий стан справ є грубим порушенням Урядом України вимог статті 24 Конституції України, яка говорить, що громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ця ж стаття говорить про те, що не може бути привілеїв чи обмежень через місце проживання громадянина.
У міжнародному праві, зокрема, в тексті Конвенції про захист прав і основних свобод громадян, право громадянина на пенсію прямо не гарантується, але практика Європейського суду з прав людини все ж свідчить про наявність такого права!
Згідно з рішеннями Європейського суду, зокрема, в справі Байлера проти Італії, поняття власності або «майно» (ст.1 Протоколу №1) трактується дуже широко і може включати в себе як рухоме і нерухоме майно, так і майнові і немайнові інтереси.
Ще в 1975 році Європейська комісія з прав людини в справі Мюллер проти Австрії сформулювала позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема, в рішенні суду було зазначено, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду може виникнути право власності щодо внесеної частини в цей фонд.
З практики Європейського суду випливає, що пенсія є майном, яке підпадає під захист ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, яка передбачає, що «Кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права ».
Виходячи з вищесказаного, хотілося б проаналізувати норми чинного законодавства України в галузі пенсійного забезпечення та з'ясувати чи відповідають вони ст. 1 Протоколу №1 Конвенції.
Закони України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачають, що виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, припиняються. Пенсія за час перебування за кордоном виплачується тільки в тому випадку, якщо це передбачено міжнародним договором, який є ратифікованим Верховною Радою України.
На сьогоднішній день, на жаль, такі договори не укладені з країнами, де постійно проживає більшість громадян України (Німеччина, Ізраїль, США).
Таким чином, українська держава своїми законами позбавила її громадян права на пенсію за віком, яка є їх «власністю» в світлі судової практики Європейського суду!
У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово звертав увагу на те, що позбавлення майна є крайнім заходом втручання держави в право власності.
Згідно ст. 1 Протоколу №1 Конвенції будь-яке втручання публічної влади в право власності або позбавлення його повинно бути законним, а сама держава має право здійснювати контроль за використанням майна лише шляхом «виконання законів».
У рішенні по справі «Air Canada» проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії Суд встановив, що «встановлюючи контроль, держава повинна передбачити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідними умовами захисту основних прав громадян, а також гарантувати наявність розумної сумісності між засобами , які використовуються, і метою, яка переслідується ».
Проаналізувавши пенсійне законодавство України, можна зробити висновок, що в даному випадку про правомірне втручання держави в право власності громадян України, які виїхали і постійно проживають за кордоном, не може йти й мови, оскільки держава не може обґрунтувати таке втручання захистом інтересів суспільства, які б перевищували захист права громадянина на пенсію. Таким чином, відповідно до практики Суду це втручання є свавіллям і не гарантує розумної пропорційності між способами, які використовуються, і метою, яка переслідується.
Крім вищенаведеного, норми пенсійного законодавства України є дискримінаційними в сенсі ст. 1 Протоколу №12 Конвенції, яка передбачає, що:
«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою з ознак, наприклад, за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або іншого ознакою.
2. Ніхто не може бути дискримінованим будь-яким органом державної влади за будь-якою з ознак, наприклад, за тими, які вказані в пункті 1».
Таким чином, діючі вищеназвані норми права України ставлять в нерівні умови її громадян, які проживають на її території і громадян України, які виїжджають або постійно проживають за межами України. Відповідно має місце дискримінація за місцем проживання громадянина.
Хотілося б ще відзначити, що Суд може вважати, що держава не виконує положень Конвенції не тільки через втручання в права громадян, а й через недостатність втручання з її боку щодо захисту прав громадян, а саме, в плані нормативного регулювання (невжиття заходів щодо законодавчого врегулювання проблеми, яка виникла).
На закінчення статті, особам, яким відмовлено в оформленні пенсії за старістю через їх постійне проживання за кордоном, раджу за захистом свого права спочатку звернутися до суду за місцем останнього місця проживання в Україні. У разі незадоволення місцевим судом вашого позову необхідно звернутися зі скаргою до апеляційного суду. Якщо і в цьому випадку ви не досягнете справедливості, то протягом шести місяців після винесення рішення по справі апеляційним судом наступну скаргу раджу подавати до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Rating 0.00 (0 Votes)

Друк

Cookies erleichtern die Bereitstellung unserer Dienste. Mit der Nutzung unserer Dienste erklären Sie sich damit einverstanden, dass wir Cookies verwenden.
Weitere Informationen Ok